Тепер я можу уявити своє життя без алкоголю

До марафону Анна пила щодня. Що вже говорити про свята — часто вони перетворювалися на один нескінченний запій. Вона поділилася своєю історією алкогольної залежності та розповіла, як погана звичка вплинула на її життя, стосунки, здоров’я та сприйняття світу.

Юність

Вперше я випила у 15 років. Із групою «крутих» дівчат ми пішли до місцевого бару. Вони купили горілку і зухвало глянули на мене – чекали, що відмовлюся. Але я гордо випила чарку до дна.

Далі – студентські роки. Прекрасний час, коли ввечері п’єш – а вранці немає сліду похмілля. На останньому курсі інституту я розпочала стосунки з алкоголіком. Він безуспішно намагався покинути, а я наївно вважала, що зможу його витягти. Нічого не вийшло і ми розлучилися.

Про чоловіка

У 28 років я зустріла мого чоловіка. Разом ми пили якісний алкоголь (не залежні, а гурмани!), мандрували, працювали та займалися спортом. Поступово почали пити щодня. Щоб відзначити щось, щоб розслабитись після роботи, щоб підняти собі настрій. І врешті-решт нам уже не потрібно це «щоб» — ми просто пили спиртне, як чай.

Точка неповернення

4 роки тому я усвідомила, що я алкозалежна. Намагалася покинути – максимум протрималася 21 день. Симптоми ставали дедалі тривожнішими – панічні атаки, важкі похмілля, серце, що шалено билося, п’яні істерики, необдумані спонтанні рішення.

Вранці мені ставало страшно – задумуюсь про поїздку в рехаб, а ввечері знову п’ю. Записуюсь на ранкові тренування, щоб не пити, і знову п’ю. Так я прожила до січня 2022 року.

Про марафон

У січні я побачила рекламу марафону та подумала, що це наш із чоловіком останній шанс.

Під час марафону мене мучили емоційні гойдалки, вечорами нестерпно хотілося випити і плакати від думки, що не зможу цього зробити. Я не розуміла, що робити – я відвикла мати справу з емоціями без алкоголю. Весь перший тиждень думала про одне — “Манхеттен. Я більше не відчую смаку Манхеттена”.

Але щодня мені ставало легше, я починала все більше вірити в те, що виберуся. Замість алкоголю на його місці утворилася порожнеча, чорна дірка. Спочатку її нічим не виходило заповнити, але згодом вона почала стягуватися.

У перерві між марафонами я не питиму. Мені не хочеться розпочинати. По-перше, тому що я боюся зірватись знову. По-друге, я не хочу більше відчути всі «принади» ранкового похмілля.

Що змінилося після марафону?

Я стала бадьорішою, я не маю перепадів настрою. Я почала набагато ефективніше тренуватися. Поліпшився стан шкіри, пішли набряки. Я засинаю в тверезій свідомості і легко прокидаюся. Потроху почала скидати вагу, а панічних атак більше нема. Мені все простіше уявити життя без алкоголю.

Я не можу сказати, що я виграла війну – це ще не перемога у глобальному сенсі, але свою маленьку битву я вже виграла – і збираюся йти далі. Чекаю на наступний марафон, а далі буде видно.

Вперше за останні 5 років у мене виникла надія вибратися.

МАРАФОН "21 ДЕНЬ БЕЗ АЛКОГОЛЮ"

Зроби свої мрії сильнішими за свої страхи - кидай пити разом з нами!
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
Догори